Напередодні дня народження голови обласної ради «Вісті Рівненщини» напросилися до Юрія Святославовича на інтерв’ю. Про роботу цього разу говорили мало, більше - про сім’ю, кухню, захоплення, словом про те, що, як правило, завжди залишається «за кадром».
— З якою думкою Ви прокинулися сьогодні вранці (середа — авт.)?
— Несподіване запитання. Можливо, якогось іншого дня ви й заскочили б мене зненацька, і це змусило б замислитися, але не сьогодні. Уранці в голові вчергове промайнула думка: чого ми не потрапили в план заходів Євро-2012. Справа в тому, що саме на сьогодні в нас запланована дуже серйозна нарада з міським головою Рівного і службами, яка має дати відповідь на всі питання щодо нашого стадіону. Тобто є ідея, щоб міська та обласна ради спільно управляли цим об’єктом. Треба з ним щось робити, в першу чергу ремонтувати. Тобто, якщо обласна влада стане співзасновником підприємства, яке опікуватиметься стадіоном, то ми зможемо взяти на себе певні зобов’язання щодо грошового забезпечення. Фінансисти мають дати відповідь на питання, як ми будемо цю концесію фінансувати, економісти повинні дати свої рекомендації. Тобто треба відпрацювати цілісний механізм. Мусимо зробити цей стадіон функціонально привабливим. Людям там повинно бути комфортно. Думки були і про футбольну команду «Верес». Колись вона звучала. Грала у вищій лізі. Треба шукати серйозного спонсора, який узяв би на себе утримання команди. Отож саме вранці я і думав над тим, які в цьому плані можуть бути пропозиції і новації.
— Як змінилося Ваше життя після того, як стали головою облради, у першу чергу в побутовому плані. Як часто Ви ходите “в народ” — на ринок, у супермаркет?
— Та нічого фактично не змінилося. Загалом виходів “у народ” побільшало, адже з робочими візитами довелося упродовж року побувати у всіх районах. Але якщо говорити про такі неформальні, неофіційні виходи, то їх, звісно ж, поменшало через брак часу. Як правило, в неділю вранці їду на ринок, вибираю м’ясо, сало. Люблю сам приготувати деякі страви. Вихідних, коли б я більше часу міг приділяти своїй сім’ї, стало набагато менше. Ну от, скажімо, раніше без проблем щоранку відвозив внука Володю у школу, а нині не завжди можу це зробити, бо зранку треба підготуватися до наради, попрацювати з документами тощо. А внук наполягає, щоб відвозив його тільки я. А взагалі дуже люблю спілкуватися з людьми, бувати в людних місцях…
— Люди не влаштовують ажіотажу з Вашою появою?
— Дуже часто підходять. Останній випадок був на ринку. Уже старша жіночка, очевидно, не байдужа до політики, підійшла до мене, висловила побажання обговорити поточні політичні моменти. Діватися було нікуди, в таких випадках людина навряд чи зрозуміла б мене, коли б я сказав, що поспішаю, що треба якнайшвидше купити продукти. Ми з нею гарно поспілкувалися. Дружина за цей час купила все, що ми планували, окрім м’яса, бо це вже, так би мовити, моя компетенція. Ще одна людина підходила, дякувала за виділену матеріальну допомогу з бюджету для лікування. Був випадок, коли до мене підійшов молодий чоловік і поцікавився про конкурс помічників депутатів облради. Друзів, знайомих зустрічаю дуже часто, і вони теж радіють цій зустрічі, оскільки тепер бачимось рідше.
Від батька до сина
— Ставши головою облради, Ви, бува, не загордилися, нарікань від друзів не доводиться чути?
— Друзі в мене ще з дитинства і студентських років. Зрозуміло, що коло знайомств у новому статусі значно збільшилося. Звичайно, є й ті, хто хотів би подружитися, розраховуючи на певні преференції. Але я дуже добре розбираюся в людях і на рахунок дружби дуже прискіпливий. Ще й досі підтримую тісні стосунки зі своїми друзями періоду студентства. Нічого не змінилося. Уже напевно років 35 ми дружимо сім’ями. У моєму віці знайти нових друзів дуже важко. Адже це мають бути люди, перевірені часом, які ніколи тебе не підставлять, не зрадять. Серед моїх друзів є доволі активні представники п’яти політичних сил. Ми можемо дискутувати, аргументовано викладати свою думку, але в нас не буває ультиматумів типу «бо так». Дружба від цього не страждає, ми дружимо, як і дружили, виїжджаємо в ліс на шашлики тощо. Для того, щоб набути нових друзів, має пройти трохи часу, щоб перевірити цю дружбу. Колись моя донька ще у 12-річному віці запитала: «Тату, а в тебе є вороги?». На що я відповів, що немає. Справді, у своєму житті намагаюся бути контактним і комфортним для всіх. Я ніколи не діяв за принципом «Ми порадилися, і я вирішив». Якщо так чинити, то ворогів буде багато. Треба не відштовхувати від себе людей, а навпаки притягувати. Унаслідок цього коло знайомств стає ширшим. Ну, не було в мене ворогів, і зараз немає. Хіба що дуже вже сильно замасковані. Я брав активну участь у виборчій кампанії і спостерігав, що навіть опоненти говорили про мене толерантно. Завжди пам’ятаю сказані колись татом слова (дякувати Богові, мої батьки ще живі): «Сину, кожен твій крок має бути виваженим і чітким. Час від часу обов’язково оглянься назад і проаналізуй, чи правильно ти йдеш. Якщо неправильно — вернися назад, пройди ще раз, але не схиб». Це слова мудрої людини, яка прожила життя. І я їх завжди пам’ятаю і своїм дітям кажу: «Ніколи не відмовляй у допомозі тому, хто її потребує. Можеш допомогти — обов’язково допоможи. Але ні в якому разі не переступай через таку людину, якщо вона тобі трапилася на дорозі. Ніколи не оминаю людей, які просять милостиню. Що можу, те й даю. Це ж наші християнські цінності, про які ніколи не треба забувати. Завжди йду до людей, навіть на мітинги опозиції. Знаю, що мене там ніхто не буде чути. Але я буду спокійний перед Богом, перед власною родиною і самим собою і скажу те, що я хотів сказати. І зупинити мене ніхто не зможе. Це не просто моя філософія, це мої чесноти. Тобто в людини повинно бути добре серце. Я не належу до тих, хто одягає маску і грає роль «доброго політика». А є й такі, що як увійдуть в роль, то не можуть із неї вийти і розгримуватися.
— У сімейному побуті хто є командиром?
— Зізнаюся відверто, дружина вже змирилася з тим, що сімейний побут — це її ноша. Я ж намагаюся цю ношу якось полегшити. У мене немає ні хисту, ні бажання робити дрібні побутові речі. Якщо є якась проблема, ну, скажімо, протікає кран, то я виходжу із ситуації дуже дипломатично і кажу, що треба, щоб спеціаліст дивився. Колись своїми руками робив стільчики, але для цього має прийти натхнення. У старенькій хаті в тестя ремонтував і двері, і меблі, проте часто щось майструвати бажання немає. А якщо його немає, то так, як треба, не зробиш. Люди в таких випадках кажуть: «не лежить душа».
— Чим є для Вас гроші і чи можете сказати, що Ви до них байдужі?
— Не знаю, чи знайдеться людина, байдужа до грошей. Але буду відвертим: гроші у мене не тримаються. Дружина може зберігати кошти, а я – ні. Моєю зарплатною карткою може скористатися і дружина, і донька. Мене так виховали у сім’ї. Ми й дотепер з братами знаємо, у якій шухляді в батьків лежать гроші. Ніхто їх не ховав і не ховає. Так мене привчили, і я свою родину так привчив, що грошей ніхто не ховає і ніхто ні перед ким не звітується. А стверджувати, що байдужий до грошей, я не можу. Але ніколи не сповідував культу дорогих речей. Взуття я обов’язково купую на ринку, не в «Гранд Базарі» чи ще десь. Я краще в одних туфлях відходжу сезон, а на наступний куплю нові. Туфлі за 500 чи 700 євро чи краватку за 300 євро, як деякі мої знайомі, я не купую, бо це не для мене. Так само не купую брендових костюмів від Луї Віттона за десятки тисяч євро, бо вважаю це зайвим. Одягаюсь у костюми Вороніна, або ж Вінницької фабрики Володарського.
Експерименти на кухні
— Як часто Ви випробовуєте себе у ролі господаря на кухні?
— Щонайменше раз у місяць намагаюся щось приготувати. Як правило, це щось із м’яса: чи то плов, чи бограч, чи бастурму. Мені подобається це робити. Це заняття до душі. Дуже люблю закарпатську, східну кухню. Люблю експериментувати.
— Може, поділитеся з читачами фірмовим рецептом?
— От можу для читачів газети дати рецепт приготування бастурми. Треба купити карковини кілограма півтора, порізати її стрічками, півтора сантиметра товщиною і 3-4 - шириною. Промити м’ясо тільки холодною водою. З півлітри томатної пасти беремо грам 200, додаємо стільки ж східних спецій, 1,5 чайної ложки солі й десь половину чайної ложки цукру, все розмішується і тією самою чайною ложечкою покриваються всі смужки м’яса. Потім усе треба змастити томатною пастою. Смужки викладаються на марлю і кладуться на радіатор. І через три дні можна запрошувати друзів на пиво з бастурмою. Але краще її використовувати через 7 днів. Влітку можна викладати позаду холодильника, на решітці. З півтора кілограма м’яса матимете кілограм відмінної бастурми.
— Які божевільні вчинки робили заради близьких людей?
— Колись стрибав із високої кручі, бо думав, що тоне товариш, а це виявилося розіграшем. Коли дружина народила доньку, в пологовий будинок не пускали, то я виліз на дерево і стукав по вікнах, щоб знайти, в якій палаті вона. Персонал вийшов, насварився, проте, коли я зліз, мене пустили до дружини.
— Ви вважаєте себе романтичною чи прагматичною натурою?
— Напевно, 50 на 50.
— Знаю, що Ви маєте свою сторінку в «Однокласниках», хоча помітив, що востаннє заходили туди ще в грудні минулого року. Усе через брак часу?
— Потреба у спілкуванні є, цікаво знати, де друзі, знайомі. Моїх одногрупників, однокурсників життя розкидало по всьому колишньому Радянському Союзу. Але часу на особисте життя дуже мало. Та, з іншого боку, про це не жалкую, адже прагнув, боровся за посаду голови обласної ради. Хочеться якнайбільше зробити добрих справ для людей. За рік своєї каденції виконав усю свою програму по Демидівському району. Переконаний, що віра людей у владу має повернутися. Принаймні, кожним своїм кроком намагаюся дати зрозуміти людям, що у владі нині саме ті люди, котрі зможуть вирішити проблеми не лише держави загалом, але й кожної людини зокрема.
• Василь Бурченя
