Як працюють очисні споруди Володимирця і що заробляють оператори КНС?

Упродовж майже чотирьох десятиліть журналістські дороги провели мене всіма селами і багатьма хуторами Володимиреччини. Нині ж сам дивуюся, що вони вперто обминали цей цікавий і важливий об’єкт – очисні споруди, які з 1989 року обслуговують селище Володимирець…

За інформацією Володимирець.Сity

Газета нечасто торкалася цієї теми. Займалися нею інші люди. Але пригадую розмову з колишнім колегою, майбутнім своїм редактором Яковом Жданюком, у якій гарно, із захопленням розповідалося про наш комунальний водоочисний комплекс, розрахований на очистку 800 кубометрів добових селищних стоків. Уявити тільки: 292 тисячі кубометрів за рік!

Розповідаючи, Яків Іванович окремо згадав лабораторію, яка відстежувала якість очищеної води. «Вода така прозора, як скло! – захоплено казав він. – Лаборанти стверджують, що її можна напитись – і ніякого лиха не станеться!»

Важко було повірити, але я бачив ту воду. Не у стакані, а на редакційному знімку. Вона справді вражала своєю прозорістю. Що ж до творця знімка, редакційного фотокора Сергія Дуляницького, то він шанував правду і дорожив званням репортера.

На жаль, як мовиться, не той тепер Миргород, Хорол-річка не та. Не ті, що були, й очисні споруди у Володимирці. Але – про все по порядку...

Якихось рік-два тому фактична витрата стічних вод у нашому селищі складала 353 кубометри на добу. Це значить, що запас потужності значний, однак важливий об’єкт забезпечував суто фізичну очистку селищних стоків.

У «бойових» 1990-х роках, коли кожний замислювався над зайвою скибкою хліба, ніхто й не помітив, як ця «птаха» тихенько згорнула крила. Більше десятка років Володимирець з удаваною байдужістю труїв річку Бережанку, від якої тхнуло навіть під Бережницею на Дубровиччині.

Лиш у 2009 році на будівництво піскоуловлювачів область вділила 140 тисяч гривень, а район підкинув свою частку, однак проблема водоочистки не вирішилася.

Новий проект, розроблений у 2011 році товариством «Комфорт-Еко», передбачав реконструкцію очисних споруд з урахуванням очищення промислових стічних вод Володимирецького молокозаводу.

Та коли завод повелів довго жити, у 2019 році відбулося коригування робочого проекту: технології по очистці заводських стічних вод замінили очищенням господарсько-побутових стоків селища Володимирець. Продуктивність передбачалась у 360 кубометрів за добу. І при цьому ризик виникнення надзвичайних екологічних ситуацій проектантами виключався: очисні мали працювати без аварійних і залпових викидів та скидів, а концентрація забруднюючих речовин не сягала б небезпечного рівня.

Свого часу державна екологічна інспекція Поліського округу провела планові та позапланові перевірки комунальних підприємств області, які забезпечували централізоване відведення стічних вод. На Рівненщині таких виявилося 30, і під знак «мінус» разом з іншими потрапили Березне, Демидівка, Дубно, Зарічне, Корець, Костопіль, Млинів, Острог, Радивилів, Рокитне, Сарни. У їх числі – й Володимирець.

Затяжна реконструкція, мабуть, тривала б ще довго, якби на її завершення з обласного природоохоронного фонду не виділили 350 тисяч гривень.

Таким чином роботи завершили, очисні споруди запрацювали, хоча… Зливові стоки й зараз несуть з собою багато піску. Його вилучають дві пісколовки, біологічну очистку води забезпечує активний мул, і річці Бережанці, здається, полегшало.

З інженером КП «Аква» Сергієм Савчуком об’їжджаємо селищне комунальне господарство. У провулку Богдана Хмельницького – хоч би натяк на каналізаційну насосну станцію, але вона тут є – підземна! – і перекачує стічні води з північної частини селища у напрямку вулиці Грушевського.

Ще одна КНС, уже наземна, знаходиться поруч з ВПУ-29, і стоки з південної частини селища вона спрямовує у паркову зону. Звідси потік брудної води потрапляє на головну КНС по вулиці Садовій, а вже звідти – на очисні споруди. (Очистка, до речі, процес безперервний, адже активний мул – це потужна колонія біологічних мікроорганізмів, яка загине без повітря, бо ж мусить дихати, і нечистот, якими живиться).

Досягнувши очисних споруд, вода потрапляє у пісколовки, відстійники й аеротенки-повітродувки. Усе це – невід’ємні частини єдиного процесу водоочистки. І треба сказати, що процес цей не тільки складний, а й не зовсім естетичний, – при галстуку тут не попрацюєш, навіть якщо величаєшся оператором насосної чи компресорної станції.

Тут багато автоматики. Вона вірно служить людям. Але є і звичайні лопати, якими вибирають пісок із далеко не приємного водного потоку. Тут і насоси треба чистити, і решітки-фільтри вручну очищати від бруду, що потрапляє в каналізацію, і, звісно, зайняті цим не байдужі до естетики роботи, а живі люди з такими ж, як у нас, іменами-прізвищами та зовсім скромною зарплатою, через яку не буває черг на працевлаштування в КП «Аква».


Знайомлюся з цими самовідданими трудівниками. Василь Охремчук і Віктор Крук – оператори автоматизованих установок: насосних і компресорних. На роботу не нарікають. Вважають, що її треба розуміти і вміло виконувати. А от через недостатню трудову винагороду почуваються ображеними.

Усіх їх тут – восьмеро. У будь-який час доби вони можуть підмінити один одного. Але не розуміють, чому, виконуючи таку важливу роботу, так невисоко стоять у владному рейтингу…

А ось – нинішня, чи, може, вже й колишня, лабораторія. Тут ще повно всілякого посуду, але ніхто вже не згадає, яким було його справжнє призначення. Якщо щось і робиться, то на рівні найпростіших аналізів, адже серйозний контроль перейняли спеціалізовані лабораторії в Рівному, Вараші і Сарнах. Їхня щорічна опіка обходиться «Акві» у 32 тисячі гривень. Але як без цього контролю? На муловий майданчик має потрапляти безпечний продукт водоочистки, яким можна скористатися, як звичайним добривом.


Черговий комунальний об’єкт уже не такий масштабний, як очисні споруди, але без нього й вони втрачають свій сенс. Назва йому – водозабір, і всім знайомі водонапірні башти – лише зрима його частина. Олександр Лірник, який тут трудиться, – оператор станції знезалізнення води, але водночас займається і хлоруванням та очисткою. З 35 – і 60-метрової глибини вода подається у дві башти, звідти – на фільтри, а з допомогою станції другого підйому розходиться по всьому селищу.


Наповнені спеціальною засипкою фільтри промиваються щотижня. Але мало хто знає, який «компот» видають вони під час промивки, і не всіх цікавить, що очищення води забезпечує не стільки фільтр, скільки хімічний процес переходу тривалентного заліза у двовалентне – тоді його легше вилучати з води. Цьому сприяє гіпохлоридна станція, і чим більше гіпохлориду використовується, тим більше заліза видаляється з води.

Ми ще не сягнули ідеальної очистки. Але ми пили б зовсім непогану воду, якби вона не бруднилась у старезному водопроводі. З крана вона тече гіршою, ніж подається у водогін, але залежить це не від Олександра Лірника та його фільтрів, а від часу «ІКС», коли «Аква» зможе відремонтувати весь селищний водопровід.

– Років три тому ми міняли труби-стоп’ятдесятки на вулиці Князя Острозького. Так от: труби наполовину забиті іржею, – розповідає Сергій Савчук. – Замінити їх було б найкращим вирішенням водної проблеми. Але… не при нинішніх наших можливостях…

– Наші працівники отримують мінімальну зарплату. Мабуть, ніякий комунальник в області такої не має. Бо комунальників у нас бачать тільки тоді, коли забилася каналізація або не стало води, – каже Сергій Іванович. – У нас це найнижчий «сорт» людей, хоча всі інші без них не обходяться. Колупаючись у нечистотах, ці хлопці в буквальному смислі слова витягують селище з бруду. А от свою зарплатну мізерію одержують із запізненням. У травні, щоб розрахуватися з ними, знову вдалися до кредиту…

Мимохіть випливло слово «тарифи», і в «Акві» вважають, що стосунки надавачів і споживачів комунальних послуг у Володимирці викривлені. Водопостачання і водовідведення у нас найдешевші в області, і триває так з 2015 року. До того ж, третина зароблених грошей проходить крізь «Акву» транзитом: одержали – і віддали на оплату податків.

У районі, крім «Акви», є малі комунальні підприємства. Виживати їм легше – перебувають на єдиному податку. Зате чисельно більшу й економічно потужнішу «Акву» закон не милує. Хочеш-не хочеш, а тарифи доводиться підвищувати, інакше підприємство задихнеться. Приблизно так мислять в «Акві».

Я не прихильник нарощування комунальних платежів. «Аква» і в інший спосіб повинна вчитися заробляти кошти. І все ж…

Місцевим педагогам варто водити сюди школярів. Нехай ще в дитинстві побачать, яким чином і якою ціною досягається щоденний домашній комфорт, як і в яких умовах трудяться потрібні суспільству люди і як це важливо – не мати людей «найнижчого сорту», а дбати про них – трударів, які, не боячись забруднити руки, життя всім іншим роблять комфортним.