Сільським головою обрали священика

Випадки, коли священики займаються депутатською чи політичною роботою, є нині доволі поширеними, зокрема й на Рівненщині. Цим вже нікого не здивуєш. А от прецедент, щоб батюшка був обраний сільським головою, схоже, трапився вперше. Подібного не пригадують ані в районі, ані в області. При цьому, каже голова Пісківської сільської виборчої комісії Костопільського району Людмила Каплун, в законодавстві не виписано жодних заборон стосовно того, аби священик поєднував обов’язки настоятеля храму і повноваження сільського голови, тобто заперечень із боку держави немає. Все тепер залежить від думки церковних ієрархів.

- Вона стане відомою завтра. Єпархіальна рада вирішить: доцільно мені бути одночасно священиком та головою, чи ні, - каже новообраний очільник пісківської громади отець Георгій (Юрій Павлович Кожарко). – Особисто я не проти – переконаний, що впораюся. Хіба є велика різниця в тому, відвідуватиму я храм у неділю та свята як звичайний прихожанин чи як священик. Якщо думка буде негативною,  складу обов’язки настоятеля храму і буду впродовж наступних кількох років лише сільським головою. Люди висловили мені довіру, тож я не можу їх підвести.

Коли незадовго до виборів у Піскові дізналися, що їхній батюшка балотується на посаду сільського голови, сприйняття було різне: хтось дивувався, а хтось вважав це закономірною річчю.

- А чому б і ні?.. - дивується пані Тамара із села Моквинські Хутори, що належить до Пісківської сільради. – Людина грамотна, вміє знайти спільну мову з громадою. А ще – завжди дотримується даного слова. Як сказав наш батюшка, так, значить і буде.

- Отець Георгій вже довів, що багато може добитися для парафії. Тож, переконана, буде старатися, щоб чимало хорошого зробити і як керівник громади, - зауважила завідуюча місцевим відділенням зв’язку ....

- А мені, - додає місцева жителька Марія, - він просто подобається як людина. Те, що Юрій Павлович є настоятелем нашого храму, у моєму виборі не відіграло ніякої ролі.

Жодної агітації, зізнається новообраний голова, не проводив. Священиком у Піскові він уже понад двадцять років, тож люди й так добре знають, чого він, так би мовити, вартий. Довели це й результати голосування. Отець Георгій, каже Людмила Каплун, впевнено переміг шістьох кандидатів на посаду сільського голови і здобув підтримку 28 відсотків жителів, котрі минулої неділі там проголосували. Нові ж повноваження мирського лідера громади він, як заплановано, одержить 12 листопада,  адже саме на цей день запланована перша сесія Пісківської сільської ради.

Як його тепер місцеві люди називатимуть (отцем Георгієм чи Юрієм Павловичем), зізнається священик, немає жодного значення. Він і дотепер не ставив щодо цього вимог: зустрінуть його односельчани в церковному одязі, то звертаються як до настоятеля, в світському – кличуть просто Павловичем. Головне, мовить, аби справи ладилися і вдалося все, що запланував зробити для добробуту довколишніх сіл. Власне, це бажання і впевненість у власних силах й спонукали балотуватися на головну у селі посаду.

- Перше, за що візьмуся, - облаштування у Піскові дитячого садка, - ділиться Юрій Павлович. – Адже потреба в цьому є дуже нагальною. Найімовірніше розмістимо дошкільний заклад у будівлі колишньої колгоспної контори, що давно стоїть пусткою. Для цього із районного бюджету вже виділено 140 тисяч гривень. Хоча, можливо, розглядатимемо і варіант придбання приміщення – якщо це буде раціональніше.

З-поміж пріоритетів, які визначив для себе Юрій Кожарко, також газифікація села Пісків, залучення інвесторів для розробки запасів торфу, на який багата їхня місцевість, продовження робіт щодо облаштування вуличного освітлення у населених пунктах ради (крім Піскова до неї належать ще три села – Рокитне, Яснобір та Моквинські Хутори). Вдячний, що стосовно останнього вже чимало зробили його попередники.

Також першочергово планує новий голова створити щось на кшталт сільського комунального товариства. Потреба в цьому зумовлена, передовсім, проблемами села Моквинські Хутори.

- Свого часу, - пояснює Юрій Кожарко, - недалеко від нього був торфобрикетний завод. Він уже давно збанкрутував, на місці колись потужного підприємства тепер можна побачити лише руїни. Комунальне ж житло, де мешкають колишні працівники заводу, передане на баланс сільської ради. Зрозуміло, що утримувати його дуже непросто. Там і дахи протікають, і з опаленням є проблеми та іншим. Створення комунального товариства дасть змогу дати раду всьому цьому. Та й загалом для сільської ради та закладів соціальної сфери воно стане у пригоді.

Звісно, по-особливому дбатиме Юрій Кожарко і про соціально незахищених жителів та духовне відродження. Сільським головою, каже, буде вимогливим – і до себе, й до інших. А ще – в жодному випадку не керуватиметься чиновницькими методами роботи – людей під дверима свого кабінету не збиратиме. Мовляв, де б не звернулися до нього односельчани зі своїми проблемами (хоч і на вулиці), обов’язково їх вислухає.

Світлана Тубіна