На дотик ця тканина настільки приємна, що одразу виникає запитання, а де можна, скажімо, придбати футболки з неї виробництва Рівненського льонокомбінату.
— Із цієї тканини ми шиємо футболки на моєму швейному виробництві, так що це бажання вже не є фантастичним. Уже зробили перший і чи не найголовніший крок — запустили виробництво. Але не менш важливим завданням стане наступний — експансія нашої продукції на ринку має бути настільки потужною, щоб витіснити дешеву, наприклад, турецьку тканину. Ось це і є наше пріоритетне завдання .
Одному Богові відомо, до якого час у Рівному стояв би осиротілий і спорожнілий льонокомбінат, якби хмельницький підприємець Олег Червонюк, власник швейного виробництва, якось не подумав: «Невже в Україні не можна виготовляти якісну тканину, набагато кращу, ніж закордонна?» Адже тканина в Україні фактично не виробляється. Вибір припав на Рівненський льонокомбінат, який вже багато років чекав дбайливого господаря. Щоб дати відповідь на це питання, треба було щонайменше вирішити дві проблеми. Перша - на чому випускати? Вона, вважайте, вже подолана. Олег Червонюк закупив найсучасніші станки у Німеччині, яким немає аналогів у нашій державі. А ось друга проблема виявилася складнішою: хто на цих станках працюватиме? Адже нове обладнання невідоме ні для кого, та й справжніх фахівців, які б уміли працювати на ньому, фактично немає не лише в Рівному, а й загалом в Україні. Бо, чого там гріха таїти, немає в Україні легкої промисловості. Довелося шукати таких людей, де тільки можна. Олег Червонюк іх знайшов. От, скажімо, оператора сушильно-ширильної машини виробництва німецької фірми Bruchner Олександра Коробку відшукав аж у Мукачевому. Хлопець працював там на невеличкому виробництві теж на машині цієї фірми, але старшого покоління. Саша дуже задоволений, що потрапив на Рівненський льонокомбінат, каже, що спочатку було дещо складно розібратися, але з часом все освоїв. Роботою задоволений і вже навіть має плани одружитися на одній з рівненських красунь.
— Інколи я бачу порожні чиновницькі очі, в яких читаю повну байдужість і одне-єдине запитання: «Чоловіче, для чого це тобі?». Ви ж погляньте, сьогодні в Україні виробництвом у легкій промисловості ніхто не займається. Вигідніше купити за кордоном, удвічі дорожче продати в Україні — і жодної мороки. Я з дитинства був непосидючий. Усе шукав відповідь на питання, які мене цікавили, експериментував. Отож я хочу довести всім, що виробництво тканини в Україні можливе. Мине трохи часу, і ми будемо носити одяг, вироблений в Україні, і, що найважливіше, з української сировини .
До речі, щодо сировини. Нині льонокомбінат виробляє тканини з індійської бавовни. Української сировини просто не існує. Дасть Бог, колись на Рівненщині таки відродиться льонарство, і тоді сировина буде вітчизняна. Це було б дуже добре, бо й аграрний сектор мав би замовлення. Коли це станеться — покаже час.
• Василь Бурченя
Мілентина Бондарева, Герой Соціалістичної Праці:
Я безмежно щаслива, що дожила до того часу, коли Рівненський льонокомбінат знову запрацював. Його руйнація стала для мене серйозною душевною травмою. Адже тут я пропрацювала майже три десятиліття. Льонокомбінат був для мене фактично другою сім’єю. Якось, ще задовго до появи тут Олега Червонюка, приїхала сюди, щоб подивитися, що тут робиться, — дуже вже було неспокійно на серці. Але охоронець на прохідній сказав, що вхід на територію заборонено, і тоді я дала собі слово, що більше ніколи моя нога сюди не ступить. Проте з’явився Олег Червонюк, я уважно стежу за тим, як відроджується підприємство, і мені аж кортить допомогти цьому чоловіку, чим тільки можу. Сьогодні я спробувала на дотик всі зразки тканини й отримала величезну насолоду. Якість — відмінна! Я вірю, що у нашого льонокомбінату прекрасне майбутнє. Кажу «нашого», бо маю на це право, і Олег Казимирович на це зовсім не ображається. Навпаки, вважаю, що, чим більше буде небайдужих до долі льонокомбінату людей, тим швидше ми його відродимо.
Для довідки. При підприємстві діє громадський рух «Льонокомбінат». Його діяльність також всіляко сприятиме якнайшвидшому відродженню цього підприємства. До руху приєднуються як нинішні, так і колишні працівники підприємства та члени їх сімей.
