Праукраїнські обряди зелених свят – містична зустріч весни з літом

Цо таке "троїцькі діди" і як святкували Клечальний понеділок? Коли наші предки починали святкувати Зелені свята і скільки тривало дійство? Можливо, серед описаних народних звичаїв ви впізнаєте ті, що знайомі вам із дитинства. А їм, виявляється, сотні, якщо не тисячі років...

Джерело 5 канал.

За дохристиянськими уявленнями, Трійцю складали Яв – світ земний, Нав – світ невидимий і Прав – світ законів матеріального і духовного буття.

Вся сукупність дійств – завивання вінків, Клечальна субота, Клечальна неділя, Русалії, поминання предків – співзвучні з природою, найголовнішим божеством наших предків. Традиційно в Україні до Трійці готувалися заздалегідь як до одного з найголовніших свят.

До прийняття християнства це свято відзначали три дні перед Клечальною неділею (Трійцею) і кілька днів наступного тижня. Церковний календар освячує лише три дні. Звідси й церковна назва Трійці. Щодо її походження є кілька припущень.

Співробітники Всеукраїнської академії наук у 20-х рр. ХХ ст. розіслали регіонами детальний запитальник, в якому зверталася увага і на походження назви свята. Так от, було зібрано кілька різних версій:

  • начебто в цей день Бог створив землю і засіяв її зеленню (від цього й Зелені свята);
  • Христос, Петро та Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою кроною дерева, а тому й триденне свято;
  • Христос, в'їжджаючи до Єрусалима на віслюкові, обрав собі шлях не килимами, які розіслали багачі, а галузками, котрими прикрашали дорогу бідняки,– звідси й зелене клечання.
  • триденне свято пов'язане з Богоотцем (неділя), Богосином (понеділок) Богодухом святим (вівторок).

Що б там було, але Трійця, яка вважається в народі одним із найбільших свят, виникла в дохристиянські часи. Саме тому церковні проповідники змушені були залишити її в ранзі великих, хоча в соборах відправи в ці дні не такі урочисті, як, на Різдво або Великдень.

Наші пращури пов'язували з Трійцею живу силу природи, в яку свято вірили – оздоблюючи житло травами та гілками дерев, а також русальними дійствами, проти яких виступала церква.

Зелена п'ятниця

Здебільшого Зелені свята починались у п'ятницю. Жінки вдосвіта йшли до лісу по лікарські трави. Дехто намагався нарвати їх "на дев'яти межах" і давав коровам, щоб було багато молока. У цей день збирали також і росу, якою лікували хворі очі.

Клечальна субота

У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашали запашним зіллям світлиці – обтикували лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушували долівку. Надвечір на "клечану суботу" йшли босоніж ("щоб дерево не всохло") до лісу й запасалися галузками клену, липи, ясена чи осики. Ними оздоблювали обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Стежку, яка вела від дороги до порога – "глетчану алею" – обтикували високими галузками. Осикове ж гілля приправляли здебільшого в глухих кутках подвір'я – "щоб відьми не заходили".

Зелені свята

Зелені святавідкриті джерела

До речі, осику вважали "грішною". З неї не будували хат – "бо гроза влучить", не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць.

У Карпатах із "клечаною суботою" пов'язаний також звичай просити вибачення старших і найменших членів родини.

Субота в переддень Трійці була одним із головних поминальних днів у році ("родительська субота", "задушна", "троїцькі діди").

Трійця (Клечальна неділя)

Урочисто святкували 50-й день від Великодня. За дохристиянським віруванням, на Зелені свята мерці вдруге з'являються на світ.

Михайло Грушевський писав: "Від назви свята (Русальний тиждень – ред.) сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягують до себе живих, одержали назву "русалок", при чім, як у наших "дідька", тут поміщались поняття душ померлих, нехрещених дітей з водяними й пільними німфами, духами збіжжя, і назва русалок і мавок (від назв – мерлець) перейшла на сі образи".

Наші предки ховали померлих рідних та близьких людей не лише в землю, а й опускали у воду. Під час квітування жита їхні душі начебто воскресають. Перевтілившись у русалок, вони намагаються оббивати на нивах цвіт, ламати жито, лоскочуть хлопців і дівчат. Тому молодь остерігалася ходити полями.

Небезпечними вважали й потерчат і річкових мавок. Якщо наодинці піти до річки чи ставка, то напасниці можуть затягти у воду й утопити. Натомість душі, що з'являються в лісі, не чинять наруг. У народі їх вважали добрими душами. Тому на Трійцю дівчата йшли до лісу, рвали квіти й плели віночки, які тримали як обереги від русалок до Петрівки.

У деяких регіонах дівчата "ворожили на вінках": на річки пускали за водою – якщо вони сходилися, то власниця вийде цього року заміж.

Ворожіння на Трійцю

Ворожіння на Трійцюastro

Одружені чоловіки та жінки вранці, взявши з собою їжу й питво, йшли до могил. Молодиці "вели розмову" з предками – оповідали про події, які трапилися протягом року, вибачалися за вчинені кривди тощо. Потім родиною сідали за обрядовий обід.

Але хоч церква й забороняла подібні дійства, вони були популярними в народі. Відголоски цього обряду – "розмовляння з предками" – збереглися й до сьогодні. Наприклад, у деяких селах Рівненщини та Вінничини поминальну неділю справляють не на Великодні дні, а на Трійцю.

Після Троїцької неділі починався Троїцький (Русальний, Мертвецький) тиждень, кожен день якого мав своє значення: Клечаний понеділок, Богодухів день, Навська Трійця, Трійця умерлих (Мертвецький великдень), Сухий день. Ми розкажемо про деякі з них.

Клечаний понеділок

На Херсонщині другого дня свят влаштовували гру "Завивання вінків". Дівчата, вибравши найспритніших хлопця та дівчину, плели їм вінки і, оточивши колом, йшли через село з піснями.

На Поліссі, прив'язавши до вола опудало з соломи, ганяли його вулицею, окрикуючи: "Родусь, родусь!" – так протягом століть зберігалося дохристиянське дійство проводів весни.

На більшості території України на "клечаний понеділок" селяни обходили поля – "щоб град не побив посіви та засуха не випалила збіжжя". Такий похід супроводжувався піснями.

Пшениця

Пшениця

Також на другий день Зелених свят "гнали шуляка". В кінці XIX ст. він цей звичай подекуди зберігався в Подільської губернії.

У ньому могли брати участь лише заміжні жінки. Вони збиралися в корчмі, пригощалися і виставляли одна одній "могорич". Подібні колективні застілля, вважалося, охороняли курей від зазіхань яструба (шуляка). Із жіночих хусток жінки виготовляли опудало хижого птаха, розігрували жартівливі сценки з його життя (народження, годування, весілля тощо). Це все пеерпліталося піснями й танцями, а наприкінці обряду іграшкову птаху розбирали і кожна з учасниць трапези викупляла свою хустку.

Зібравшись разом, щоб "гонити шуляка", заміжні жінки неодмінно згадували своїх дітей, якщо ті померли нехрещеними.

Шуліка

Шуліка

Богодухів день

Третій – Богодухів день – у кожному регіоні відзначали по-своєму. 

Наприклад, етнограф К. Семантовський 1842 року зафіксував у Лубенському повіті полтавщини таке дійство.

Дівчата вибирали з поміж себе "Тополю" – найгарнішу подругу. Вона мала ходити з піднятими над головою руками. Для зручності їх прив'язували до двох палиць, прикрашали стрічками, намистом та хустинами. Обличчя, щоб не впізнали "Тополі", обвішували віночками, а стан – різнокольоровими плахтами.

Під супровід пісень гурт обходив односельців. Господарі, до яких заходила віншувати "Тополя", зобов'язувалися щедро віддячити дівчатам. Після цього ватага йшла в поле, щоб розібрати "Тополю", Якщо дорогою зустрічалися односельці, то ведуча віталася лише поклоном голови.

При цьому на полтавщині водити "тополю", на Чернігівщині – "вербу", а на Поліссі – "куста". Але "куста" водили переважно в неділю: зранку – дівчата-підлітки, перед обідом – юнки, а надвечір – жінки. Зібравшись таємно в лісі, вони вибирали за кустянку нагарнішу дівчину або жінку, вбирають її у зелене вбрання – голову заквітчують вінками та галузками берези. Кустянку ведуть у село із піснями, заходять до кожної хати віншувати господарів, які за це мусять ощедрити гостей подарунками.

Якщо два "Кусти" сходилися посеред дороги, між ведучими вчинялася "бійка": одна з одної дівчата намагалися зірвати прикраси. Якщо щастило це зробити, то гурт, в якого "роздягли" кустянку, припиняв свою дію. Для захисту іноді запрошували хлопців, котрі трималися осторонь. Так, зокрема, святкували в с. Сварицевичі на Рівненщині.

До речі, як свідчить автор викладеного нижче відео, Сварицевичі – єдине село в Україні, де обряд водіння Куста зберігся, не перериваючись.

Крім того, в Україні на Богодухів день освячували криниці (вважалося, що саме в них ховаються русалки). Це вже "суміх" церковних і дохристиянських обрядів. Після церковної літургії селяни йшли до колодязів, щоб скропити їх свяченою водою. Спочатку священник освячував сільську криницю при в'їзді в село, а потім ішли по господарствах. Селяни, які хотіли позбутися "нечистої сили в домівці", ставили біля воріт стіл, накривали скатертиною і клали хліб-сіль. Помолившись, священик заходив до хати, скроплював стіни, а потім усі будівлі – "щоб русалки не тривожили обійстя".

Русальчин (Мертвецький) Великдень

Перший четвер після Трійці - поетичне дійство під назвою Русальчин (Мертвецький великдень).

У народі свято вірили в реальне існування русалок та мавок, що русалки живуть у воді, а мавки – в лісі або полі. За народною уявою, русалки та мавки ззовні гарні, з розпущеним волоссям й тонким станом. Наші предки вірили, що русалками у світі мертвих ставали:

  • дівчата, які померли до вступу в шлюб, особливо засватані наречені, що не дожили до весілля;
  • дівчата і діти, які померли на Русальному тижні;
  • утоплениці;
  • немовлята, які померли нехрещеними.

До речі, у четвер після Трійці теж відвідували могили померлих – але поминали лише самогубців.

Вважалося, що цього дня русалки вилазять із води на святкування Русального великодня. Тому дорослі не йшли самі, а також не пускали дітей у ліс, луки та поля, на річку, бо "лоскотавка утопе". Вважалося, що русалки, аби їм не заважали святкувати, можуть залоскотати до смерті будь-кого. Щоб уберегтися, необхідно тримати при собі пучечок полину, якого ті найбільше боялися.

Русалки на картині І. Крамського

Русалки на картині І. Крамського

За переказами, зустрівши людину в полі, русалки запитували: "Що тобі лучче – полин чи м'ята?". Якщо відповісти – "полин", то вони відкажуть: "Іди в долинь". І відпустять. А коли "м'ята", то накинуться гуртом і почнуть лоскотати до смерті, приказуючи: "Тут тобі й хата!"

Тому Русальчин великдень називали ще Мертвецьким. На своєму святі "нечестивиці" буцімто любили гойдатися на деревах, а тому в деяких селах навмисне зв'язували гілля беріз, аби забавити русалок, щоб ті не зачіпали людей. А дівчата випікали спеціальні коржики і несли їх, співаючи, в поле для нявок, батьки плели віночки, відносили їх на могили самогубців і клали навхрест.

Наші предки вірили, що русалка могла пустувати і відвести з собою домашню худобу, тому корів не випасали на вигонах, а залишали на цілий тиждень у хліві. Щоб задобрити русалок, на березі водойм залишали частування, хліб і сіль, розвішували в лісі і біля річок сорочки. Найбільші сміливці намагалися таким чином ще й роздивитися їх зблизька

На Мертвецький великдень люди намагалися не полоти буряків (бо будуть гіркими) та картоплю (щоб не точили черви), а також нічого не садили, бо "все посіяне на Русалчин день висохне".

Проводи Русалки

В неділю Русального тижня прощалися з русалками – і з весною – до наступного року. Одну з дівчат у гурті вбирали в білу сорочку, вдягали вінок на голову, виводили за село і примовляли: "Ідіть, русалоньки, йдіть, і наше жито не ломіть".

На Поліссі дівчата завивали вінки і йшли на кладовище, розвішували вінки на могилках. Виводили туди одягнену Русалкою дівчину, яка ховалася між могилами, доки парубки її не впіймають. Тоді дівчата водили навколо неї хороводи з русальними піснями. Потім "Русалку" виводили в жито. Там вона ховалася до вечора, а коли всі розійшлися, тихенько добиралася додому.

На річку проводили "Русалку" так само. Відпускали її біля води або мосту. Її віночок закидали "на грушку", тобто на будь-яке дерево поблизу. Так "Русалка" позбавлялася свого рослинного вбрання, "перетворюючись" на дівчину.

Якщо ж Русалку робили у вигляді ляльки, то її топили або залишали в полі. Після обряду прощання з Русалкою весь гурт мав обов'язково вмитися, очищаючись від контакту з надприродними силами.