— Миколо Івановичу! Очевидно, що поїздка делегації обласної ради у Вармінсько-Мазурське воєводство була невипадковою. Можливо, нас єднає щось більше ніж просто добросусідські відносини двох країн?
— Справді, співпраця між Рівненщиною та Вармінсько-Мазурським воєводством почалася ще у 1994 році. Адже саме на території згаданого воєводства компактно проживає майже 80 тисяч етнічних українців. Ініціатором цієї співпраці був українець Мирон Сич. Він, до речі, вже вдруге обраний депутатом польського сейму. Потім у співпраці з різних причин була перерва. Помітне пожвавлення відбулося лише у 2004 році, але й тоді ця співпраця не змогла перейти в практичну площину. І коли в червні цього року у нас побувала офіційна делегація на чолі з віце-маршалком, до складу якої входили голови трьох комісій сеймику, було підписано 2 конкретні угоди, які стосуються співпраці в галузі місцевого самоврядування та в питаннях освіти, науки, культури, наші взаємовідносини вийшли на новий рівень. Отож у рамках цієї угоди наша делегація і побувала у Польщі.
— Чи можна сьогодні говорити про конкретні напрацювання рівненської делегації у Польщі?
- Безумовно. На зустрічі у місцевому уряді і сеймику нам було презентовано проекти, в яких ми можемо взяти участь. Йдеться про екологічний проект, співпрацю щодо використання води, щодо роботи дорадчої служби, туризму і освітній проект який стосується співпраці з Острозькою академією. Уже 15 листопада відбудеться візит туроператорів нашої області до Вармінсько-Мазурського воєводства. Буде підписана конкретна угода про співпрацю в галузі туризму. До кінця року відбудеться конференція з питань використання води. Для учаксті у ній наша делегація на чолі з депутатом обласної ради Петром Колодичем поїде у Вармінсько-Мазурське воєводство. Цікавий проект із переробки відходів буде реалізовуватися в наступному році. Це гостра проблема для нас. Поляки реалізовують десятки проектів, і їхнє законодавство передбачає, що частину їх можна реалізувати в Україні. Окрім обміну досвідом Польща сьогодні для України може бути фінансовим адвокатом. Адже Євросоюз для України коштів поки що не дає, але їх можна отримати завдяки спільним проектам із Польщею, і ми таку можливість намагаємося використовувати сповна. Особисто для себе я зробив висновок, що в Євросоюзі на першому місці перебуває не держава, а конкретний регіон, повіт, конкретна громада. От зайшли ми, наприклад, в університет, а там висять великі рекламні щити, де написано: 49 мільйонів злотих, 52 мільйони тощо. Це ті проекти, які реалізовуються у навчальному закладі за кошти Євросоюзу. Гроші Євросоюзу надходять безпосередньо до громади, а не через область і район. Крім того, така співпраця — це безцінна практика, досвід, який згодиться для написання потрібних проектів у майбутньому. Ми пройдемо навчання, підготуємо людей, підготуємо проекти. От взяти хоча б малу енергетику. У Польщі зараз є вітряки, які крутяться від мінімального вітру (3 метри за секунду). Не менш цікавий і проект кулінарної спадщини, з допомогою якого Євросоюз хоче зберегти для майбутніх поколінь історію приготування страв для кожної нації, кожного регіону.
— У складі делегації були представники з міст та районів. Чи не виникло у них бажання повернутися до давньої практики пошуку міст чи районів-побратимів?
Ідея пов’язати дружніми зв’язками усі райони та міста нашої області, щоб вони мали польських побратимів, у нас виникла. Адже у воєводстві 21 повіт, а в нас 16 районів. Наприклад, місто Бартошіце цього літа уже підписало угоду з Березнівським районом. Староста, голова повітового сеймику були в Березному, їм там уже сподобалося. Запевняють, що вже готові привозити до нас туристів, тобто з’явилася реальна можливість запустити обмінні програми. Активна співпраця у нас була і до цього. Скажімо, у вересні цього року, як ви знаєте, у нас проходили дні польської культури в Україні. Я зустрічався з віце-маршалком, яка висловила бажання, щоб кожна зі сторін приймала в себе тренувальні командні збори. Ще більш конкретними результати співпраці стали тоді, коли польська делегація побувала у Національному університеті «Острозька академія», пройнялася духом науки, який там панує. Ми ж у свою чергу відвідали Вармінсько-Мазурський університет, досить потужний заклад, де навчається 46 тисяч студентів, функціонує 17 факультетів. Це містечко в місті. Там, до речі, навчаються 58 українців, причому безкоштовно. Звичайно, є проблеми в освіті і в поляків. Як і в нас, вона там теж стала бізнесом. Значно скорочується кількість студентів. Вивчають в основному англійську і німецьку мови, тобто готуються працювати в Німеччині та Великобританії, інших країнах Європи і світу. Багато комерційних вузів.
І ще, не можу оминути такої теми, як існування сирітських будинків. У них немає поняття інтернат, і це, напевно, правильно, бо воно перекладається як місце проживання. У сирітському будинку в них є лише гуртожиток. Усе решта — у звичайному суспільному середовищі. Тобто будинок має свій транспорт, який возить дітей у звичайну школу, дитячий садок тощо. Це дуже позитивний досвід. І тому, очевидно, у них немає таких проблеми у ставленні суспільства до вихованців шкіл-інтернатів, які маємо ми.
— Чи не торкалися під час візиту до Польщі проблем сільського господарства, зокрема, перевиробництва сільгоспродукції, яке зараз дуже актуальне для України?
— У наших сусідів у цьому плані є дуже цікавий досвід. Виробництво сільгоспродукції є плановим. Що мається на увазі? Євросоюз платить за те, щоб селяни не сіяли чи не садили тієї чи іншої культури з єдиною метою — щоб не було перевиробництва. Сьогодні в Україні існує перевиробництво овочів. А все через те, що немає плановості, процес хаотичний. Ціна впала, селяни, а відтак і держава, зазнають збитків. У Євросоюзі, зокрема і в Польщі, з цим явищем уже давно навчилися боротися.
— Ваші враження від сьогоднішньої Польщі?
— Я в Польщі не був 15 років і нині був вражений. Європа відчувається всюди, починаючи з кордону. Сьогодні Польща - це вже не країна базарів, а великий будівельний майданчик. Дороги - найвищої якості, оснащені всіма сучасними засобами безпеки, навіть другорядні. Але найголовніше, чому нам варто повчитися в Польщі, — досвіду адміністративно-територіальної реформи. Раніше в Польщі було 48 воєводств, а після реформи лишилося 16. Адміністративний апарат скорочено, солтис, голова повітового сеймику виконують свої обов’язки на громадських засадах. Центральні органи влади передали якнайбільше повноважень місцевим. Мене вразило, що на сесії повіту (наш район) староста звітувався, що він зробив за місяць і розповідав, що робитиме в наступному. У Польщі гміна має мінімум 5 тисяч населення, а в нас на території деяких сільських рад проживає 300 чоловік. А апарат ради типовий — 9 чоловік. Звичайно, реформи в них спочатку теж ішли важко. Будь-який уряд, який проводить реформи, є непопулярним, бо хтось щось втрачає. Але на це треба йти однозначно. Ми бачимо, що Президент має щире бажання провести адміністративно-територіальну реформу. В Україні зараз 11 тисяч сільських рад, а в Польщі 2,5 тисячі. Населення практично однаково.
— А чим для поляків цікаві ми?
— Їм цікаво, що в нас є багато релігій, наш рівень освіти. Вони не розуміють, чому у світі не визнають наших дипломів. Полякам імпонує працелюбність українців. Вони задоволені українцями, які в них працюють. Ну й, напевно, цікаво ділитися з нами своїм досвідом, адже багато чого з того, що нам доведеться ще пережити, у них вже давно позаду.
• Спілкувався Василь Бурченя
