Микола Шершун - автор Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань мисливського господарства та полювання, охорони, використання і відтворення тваринного світу», співавтор Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання», низки законопроектів, прийнятих Верховною Радою за основу, а також проголосованих в цілому. Загалом із 48 проектів 24 подано ним в одноосібному авторстві.
Людська біда – не чужа
Працювати з виборцями на місцях – цей депутатський обов’язок народний депутат України Микола Шершун вважає чи не найголовнішим. Адже прості мешканці сіл і міст найкраще знають проблеми сьогодення, переймаються ними і хочуть усувати їх спільно зі своїм обранцем у найвищому законодавчому органі держави. Тому не дивно, що часто-густо громадська приймальня народного депутата переповнена людьми різного віку, котрі приходять до Миколи Харитоновича за порадою чи допомогою. Приходять, бо вірять, що їх він не залишить наодинці з бідою…
Болять народному депутату і чорнобильські проблеми. Ця біда позначається на здоров’ї як дітей, так і дорослих мешканців багатьох населених пунктів Рівненщини. Вони просять допомоги у лікуванні. І таких відвідувачів – сотні.
Якось в обласну лікарню доставили пацієнта із 70-відсотками обпаленого тіла. Медики констатували, що для порятунку юнака потрібна низка операцій, загальна вартість яких складає 50 тисяч гривень. Зрозуміло, у звичайної селянської сім’ї такої суми грошей немає. Відтак батьки потерпілого вирішили звернутися за допомогою до громадськості краю. Адже хто як не добрі люди можуть у важку годину підставити плече.
На біду Христюків одразу відгукнувся і голова Рівненської обласної організації Народної Партії, народний депутат України Микола Шершун. За його дорученням представники регіональної організації відвідали опіковий центр обласної лікарні, зустрілися з батьками десятикласника, які нині перебувають поруч із ним, і вручили грошову допомогу, вкрай необхідну для лікування.
Дякуючи за милосердя, рідні старшокласника зі слізьми на очах висловили сподівання, що такі народні обранці, як Микола Шершун, зможуть врятувати й Україну.
Тет-а-тет
Отож, хоч і кажуть, що в Україні мало цілісних особистостей, однак вони є. У тому числі й серед політиків. Щоправда, одні з них і при найбільшому визнанні намагаються залишатися поруч із народом, з якого вийшли, інші навпаки – і при мінімальному коефіцієнті корисної дії ховаються за нього. До перших люди тягнуться, від інших – відвертаються. Власне, особистостями виростають. Якщо, звичайно, змалечку мають поруч себе мудрих учителів, якими найперше є батьки. Про це і захотілося поспілкуватися з Миколою Шершуном, якому цієї осені виповнилося 60.
- Миколо Харитоновичу, з якого віку Ви почали забувати про спокій і втому?
- З часу, коли ще молодим був мій батько, коли повчав він мене, що на зло потрібно відповідати добром і цінувати працю. Найсмачніший хліб для мене той, що спечений із висіяного власними руками зерна, а найсолодше яблуко те, що виростало у рідному саду… Саме тоді я зрозумів, що найвагомішою цінністю людини є праця і відчуття своєї причетності до того, що зросло завдяки твоїм зусиллям. Від усвідомлення цього додавалося сил, але і з’являвся душевний неспокій. Бо ж думалося мені, підліткові: чи родитиме наша земля, наш сад і в майбутньому? Чи зможу я так само, як і мої батьки, знаходити порозуміння з людьми, що живуть поруч, давати їм та родині пораду?
- Отже, змогли. Адже у селі Злазному Костопільського району, де Ви народилися, як шанували Ваших батьків, так і шанують Вас. Про це знають далеко за межами району. А чому обрали професію лісівника? Чи не батько підказав?
- Мені було цікаво змалечку спостерігати, як садять ліс. Повірте, це справжнє диво! Такий малюсінький саджанець загортаєш у ямку, а він з роками перетворюється на могутнє дерево! Подібно людині. Тільки вік у дерева буває довший. Напевно тому, що та ж сосна чи той же дуб мають передавати нащадкам пам’ять про предків, які любили красу. А щодо батькової підказки, то тут була як підтримка, так і засторога. Батько поділяв моє захоплення лісівничою справою, заповідаючи на майбутнє: «Ліс треба берегти і від вогню, і від недобрих людей». Зваживши всі “за” і “проти”, все ж після школи і технікуму закінчив Львівський лісотехнічний інститут і став інженером лісового господарства.
- А що ж привело Вас у політику?
- Коли ще не був народним депутатом, а керував лісогосподарським об’єднанням, до мене прості люди зверталися за допомогою частіше, ніж у владні структури. Вже тоді розумів, що влада від людей досить далека. Допомагав чим міг. Пригадую, приїхала у “Рівнеліс” з далекого північного району колгоспниця, яка після реформування господарства залишилася ні з чим. Запитую її, чи зверталася у відповідне управління. А вона тільки своє: “Мені сказали їхати до Шершуна!” Хіба відмовишся допомогти знайти справедливість? Ці люди неодноразово обирали мене депутатом обласної ради. Завдяки їхній довірі уже втретє я є депутатом Верховної Ради України. Буду відвертим: важко нині бути в політиці, в державних справах чесним. Але прагну працювати тільки так. Бо за моєю спиною – ті ж люди, перед якими доведеться звітувати про те, що зробив для того, аби їм жилося краще.
Зрештою, люди, з якими працюєш, добре помічають, з якою метою ти обійняв посаду. Лукавості вони не пробачають. А, отже, довіри у них не заслужиш, не кажу вже про авторитет. У політиці – тим паче. Боляче спостерігати за державними мужами, які рвуться на керівні посади лише заради особистої вигоди, йдуть у депутати заради втечі від правосуддя. Як тільки зникнуть закриті партійні списки, зникне недоторканність – прийдуть порядні і професійні політики, які хочуть робити добро людям і країні.
- Ви не лише народний депутат. Ви також – перший заступник Голови парламентського комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, член офіційної української делегації Міжпарламентської асамблеї Ради Європи. Вам однодумці довірили очолювати обласну організацію Народної Партії. Роботи – хоч відбавляй. Як Вам вдається скрізь встигати?
- Якщо хочеш зробити добру справу, завжди знайдеш час на неї. Утім, недоброзичливці не перевелися. Якось один кореспондент на прес-конференції запитав мене: “Як народний депутат Ви досить часто буваєте в Тернопільській області. Чим можна пояснити цей Ваш інтерес?” Виходить, якщо цікавишся проблемами не рідної області, отже, шукаєш якийсь зиск. Так мислять ті, хто звик завдяки посадам вирішувати шкурні питання. А в народного депутата (не за мандатом, а за покликанням) у будь-якій області, у будь-якому районі, місті чи селі має бути один інтерес – інтерес простих людей.
- Миколо Харитоновичу, Ви рідко коли розповідаєте про свою сім’ю, родину…
- Моя сім’я – мій надійний тил. З дружиною Галиною виростили двох дочок і сина. Маємо онуків. У родинному спілкуванні черпаю наснагу, знаходжу розраду і пораду. А це і є найбільше щастя. З ним і труднощі долати легше як в особистому, так і суспільному житті.
Живу з вірою, що Україна, попри все, позбудеться хаосу і злиднів, відродяться села, запрацюють підприємства, наповняться людські душі щирістю і добротою. Тільки задля цього потрібно українську ниву засіяти зернами правди і справедливості.
Спілкувався Юрій Береза
