Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Королева хризантем

Не тільки весна – пора, коли все довкола розквітає яскравими барвами. Багата на кольори й осінь. Вона милує око не лише золотистими листочками на деревах і під ногами, а й квітами-хризантемами, які розцвітають саме в цю пору року. Недарма в народі кажуть, що хризантема – королева осені.
Село Панталія, що в Дубенському районі, можна назвати найхризантемнішим на Рівненщині. І чи не найкрасивіші хризантеми яскравіють у саду місцевої жительки Інни Ординат. Однак квіти у неї довго не затримуються – їх беруть у свої квітники люди не тільки із найближчих сіл та містечок, а й з багатьох куточків України. Навіть квітникарі з-за кордону.

Як діти…

«Вісімнадцять років я працювала у сфері торгівлі, – розповідає пані Інна. – А любов до квітів у мене з’явилася ще в дитинстві. Хоча ні бабця, ні мама квітникарства не практикували. У моїй хаті, до речі, квітів немає, бо хата невеличка. Тож я не маю можливості ставити вазони на підвіконня, та й у приміщенні постійно тепло. Тому займаюся тими квітами, які ростуть надворі. Серед моїх улюблених – троянди та хризантеми. Оцими другими я й займаюся найбільше. Мені подобаються ці осінні квіти. Відомо, що весна дарує світові багато квітів. Але ближче до осені всі вони відцвітають. А от хризантеми квітнуть до самих снігів. Та й можуть витримати до -5 градусів морозу. Більшість квітів я стараюся продати в передзим’ї, а ті, які залишаю для себе, – викопую і ховаю чи в теплицю, чи в підвал».


Інна Ординат вирощує квіти близько десяти років. Таке відчуття, що жінка вміє знаходити підхід до кожної квітки. Нині в її саду понад тридцять сортів хризантем. Однак виростити їх – справа не з легких, потрібно набратися терпіння.
«Побувавши на заробітках у Польщі та Чехії, відчула, що не хочу їздити працювати за кордон – хочу бути зі своїми дітками, – ділиться пані Інна. – Їх у мене четверо: три синочки та лапочка-дочка. Двоє вже дорослих й живуть окремо. А я, донька Віка та син Рома разом господарюємо. Після повернення в Україну  довгий час шукала хобі, яким змогла б і себе зайняти, і на ньому щось заробляти. Були різні думки, навіть хотілося якесь своє підприємство відкрити, але от змоги не було. Вирішила спробувати вирощувати квіти. То ми своїми силами розпочали із того, що купили парника – щоб квіти там зростали певний період. І так пішло-поїхало. За квітами доглядаю, та ще й як доглядаю! Перші два тижні після висадження день у день рослини треба підливати. Я хоч і маю шланг, але їх треба поливати саме відстояною водою з бочки – щоб вона була тепленька. Холодну воду вони не люблять. А хто ж любить? (усміхається – Авт.). Коли бачу, що вони прижилися, тоді ставлю шланг, включаю воду, потрошки поливаю й просапую, залежно від погоди, звичайно. І це під кожен кущик впродовж двох тижнів мені потрібно нагинатися. Далі їх підживлюю. Можу сказати, що квіти – це також мої діти».

Її квіти ростуть у різних куточках України

Та й не хризантемами єдиними. Серед її садових вихованців є і крокуси, і тюльпани, лілії, гладіолуси, і нарциси. А от, наприклад, перець чи помідор трапляється на городі рідко.
«Їх вирощую суто для свого задоволення, – додає квіткарка. – Я люблю, коли хтось прийде до мене і захоплено дивиться на квіти, а потім питає: «Можна, Інно, я і собі візьму?» Звичайно, можна. Я і рада розділити свою радість. До речі, цього року я дійсно багато квітів просто роздала. Зокрема, у нашій громаді гості із Німеччини знімали кіно. Мене попросили подарувати квіти для них – подарувала. Пригадую, якими ж вони щасливими були! А город у мене невеличкий: посадила 20 перців, 50 помідор – і нам із діт­ками цього достатньо».
Перші роки Інна Ординат продавала хризантеми, як і більшість – на базарі. Жінка розповідає, що тоді прийшлося помучитися, щоб транспортувати квіти туди від дому. Однак із часом з’явилися постійні клієнти, які розповідали про квіти друзям, а друзі – своїм друзям, а ті друзі – іншим. А далі квіткарка розмістила оголошення в Інтернеті, зробила візитівки тощо… І нині її квіти ростуть у різних куточках України.


«Я цікавлюся у всіх, хто приходить купувати до мене, куди ж їдуть квіти, – розповідає пані Інна. – Хтось везе їх у Квасилів, хтось у Здолбунів, хтось у Луцьк. Вчора, наприклад, мої квіти поїхали на Запоріжжя. Брали їх і в  Коломию, і в Івано-Франківськ. А скільки разів возили у Київ, то  й не злічити. Одного разу до мене приїжджало подружжя, жінка сиділа в машині, а чоловік довго ходив і вибирав квіти. Іншого – приїжджав за квітами до мене чоловік із Луцька – хотів зробити подарунок дружині. Каже: «Викопайте тих і тих. Але якщо жінка з дому вижене, то я до Вас приїду». Жінка не вигнала, а навпаки – їй подарунок так сподобався, що той чоловік пізніше знову приїжджав до мене по квіти».


Ціни на кущики хризантем дуже різні: жінка продає їх і по 30, і по 50, і по 100 гривень. У тих, що за 100 гривень, комбінує різні кольори – зазвичай від трьох до п’яти. Каже, що ці людям подобаються найбільше. А в майбутньому планує ще щось цікаве комбінувати.

«Якщо немає настрою, поліпшую його на городі…»

«Діти, коли бачать мене в городі – все:  «маму не чіпати», – жартома говорить пані Інна. – Якщо у мене немає настрою, то я його там поліпшую. І знову, як то кажуть, і жити хочеться, і натхнення з’являється. У роботі із квітами у мене ніби виростають крила.


До речі, донька Віка також любить займатися рослинами. Цього року я їй виділила площу, вона там собі навесні посадила 50 кущиків і теж вирощує. Звичайно, ми одна одній допомагаємо. Вона й далі хоче квіти вирощувати. Каже, що хоче стати самостійнішою й мати свої кишенькові гроші. А сину Ромі зараз 18 років. Якщо кажу йому, що треба підживити квіти – підживить. Скажу, що треба просапати – просапає. Тобто, ніколи він мені не сказав:  «Не хочу» чи «Не буду». Він розуміє: треба – значить треба. Тож дякую Богу, що я маю таких хороших діток».


Будь-яку справу потрібно робити з любов’ю: чи то суп готувати, чи то квіти вирощувати, – у цьому переконана Інна Ординат:
«Випадало чути: «Я в тебе взяла кущики, а вони у мене не прийнялися, всохлися. Я ж їх підливала і так, і так… Чому?» А я запитую: «Ти з любов’ю це робила?» І чую: «А як це?» Додаю: «Так, як ти борщ вариш, вареники ліпиш для своїх рідних…»  У відповідь – «Ай, не хочу». А я думаю: «Як же без любові..?»

• Олександра Нагорна

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: