Ольгу ще встигли доправити до Рокитнівської райлікарні, де незабаром вона померла, адже жахливі травми, завдані їй, були несумісні з життям. Що пережила родина важко й розповісти!
Рокитнівський райвідділ УМВС порушив кримінальну справу. Але вона просувалася ходою черепахи. Складалося враження, що справу хочуть спустити на гальмах.
Урешті син Ольги Ловцової Дмитро не витримав і звернувся зі скаргою до голови обласної ради Юрія Кічатого.
“Минув понад рік із часу трагедії, а й досі немає обвинувального вироку, справу не передано до суду, – писав скаржник. - Її просто затягують, аби допомогти винному уникнути відповідальності й покарання. Адже пропущені всі строки кримінального слідства.” Дмитро Ловцов просив притягнути до відповідальності винних у затягуванні справи, передати її іншому слідчому, а загалом - допомогти у встановленні справедливості.
Скаргу скерували прокурору області Василю Присяжнюку. Співробітники прокуратури ретельно перевірили хід розслідування і з’ясували, що й справді досудове слідство проводилося неналежно, слідчі дії велися епізодично, безпланово і безсистемно, що допустило невиправну тяганину
“За неналежне проведення досудового слідства порушене дисциплінарне провадження стосовно начальника слідчого відділу Рокитнівського РВ УМВС Мазури Ю.А. та скеровано лист-зауваження прокурору Рокитнівського району. З метою повного та об’єктивного проведення досудового слідства кримінальну справу скеровано до Володимирецького РВ УМВС, а хід розслідування справи взято під контроль”, - зазначив Василь Присяжнюк.
А в Дмитра Ловцова з’явилася надія, що винний у смерті його матері, який, збивши її на дорозі, залишив напризволяще, не уникне справедливого покарання.
22 роки я займала ліжко-місце у гуртожитку…
…Людина без власного житла, як равлик без своєї черепашки – вона почувається абсолютно беззахисною. Адже навіть поплакати, коли образять, немає де. Галина Корнійчук, вирушаючи в Рівне на роботу на тракторний завод, розраховувала, що, як усі, з часом отримає квартиру, з якої зробить гостинний куточок, де усім, хто зайде, буде тепло і затишно. Але не так сталося, як гадалося. Розвалилася країна - Радянський Союз. Отримати житло від держави стало абсолютно нереальним, і Галина так і залишилася жити в гуртожитку. Періодично в невеличкій кімнатці малосімейки мінялися сусідки, які жили разом із нею, а вона все залишалася тут, займаючи “ліжко-місце”. Рівняни приватизовували помешкання, а їй і приватизовувати було нічого – гуртожитки не підлягали під дію закону про приватизацію. Та й що приватизовувати – оте “ліжко-місце”?
Проте майже за двадцять років проблема була вирішена – гуртожиток передали в комунальну власність Рівного, сусідка, з якою прожила разом десять років, із кімнатки виселилася, а Галина вирішила приватизувати житло. Проте їй відмовили.
Що ж робити? Як до останньої інстанції вирішила звернутися до обласної ради. Потрапила на прийом до тодішнього заступника голови Валентина Кроки. Розповіла про свою проблему, залишила заяву.
“ … Із 1988 року проживала й проживаю в гуртожитку РРТЗ, який на даний час переданий у комунальну власність м. Рівне. Весь цей період я займала ліжко-місце. На даний час, із 24 червня 2010 року з кімнати, в якій я проживала, виселилася сусідка. На моє звернення щодо дозволу на проживання в цій кімнаті директор ВВ “Житловик” В. В Коваленко відповів відмовою. Тому, враховуючи те, що я проживаю в даному гуртожитку понад 22 роки та є інвалідом другої групи, прошу посприяти у вирішенні питання приватизації житла,” – писала вона.
Розуміючи проблему хворої жінки, обласна рада звернулася до міського голови. Як з’ясувалося, Галина Корнійчук не мала права на приватизацію, оскільки займала лише ліжко-місце. Отож у вересні 2010 року на засіданні громадської комісії з житлових питань та на засіданні міськвиконкому їй надали право зайняти в гуртожитку цілу кімнату, а це вже означає, що вона має право на приватизацію житла. Правда, кімнатку жінка ще не приватизувала.
- Із дня на день мені видадуть розпорядження голови міськради, і тоді я вже оформлю кімнатку на себе, - каже Галина Корнійчук. – Спасибі обласній раді, що вона захистила мої права. Гадаю, що хоч зараз матиму своє житло.
Будівництво подешевшало
А от члени кооперативу “Міськжитлобуд-ХХІ”, до якого входять рівненські лікарі та педагоги, котрі споруджують за власний кошт житловий будинок на вулиці княгині Ольги в обласному центрі, звернулися до облради з проханням потурбуватися про зменшення суми для прокладання водопровідно-каналізаційних мереж.
“Враховуючи різке здорожчання товарно-матеріальної продукції, транспортних послуг, нашу невисоку заробітну плату і те, що кредитів на будівництво не видає жоден банк, члени кооперативу зі своїх мізерних зарплат із останніх сил продовжують фінансування будівництва, не отримуючи жодної фінансової допомоги з боку місцевої влади, просимо повторно поклопотатись перед керівництвом підприємства “Рівненоблводоканал” про зняття фінансового навантаження з нашого підприємства,”- писали члени кооперативу у листі до голови облради.
Розуміючи їхні складнощі, він звернувся до директора “Рівнеоблводоканалу” з проханням допомогти зменшити позапроектне навантаження. І там вишукали можливість зменшити його із 150 тисяч гривень до 15 тисяч.
Справа - труба
До Юрія Кічатого зі своєю бідою звернувся мешканець села Здовбиці Здолбунівського району Олексій Коновалюк. Це був просто крик душі.
“У 2003 році Здовбицькою сільською радою було прокладено водовідвідну трубу для відведення стічних вод із лісу, внаслідок чого почало підтоплювати городи мешканців вулиці Лісової. А після негоди 15 серпня 2010 року затопило мою хату та хати сусідів.. У моєму помешканні пішли тріщини, впали перестінки, розірвало підлогу, затопило льох та сильно пошкодився хлів. Я, інвалід другої групи, почав звертатися за допомогою до голови сільради пана Боярчука, та він мені відмовив у грубій формі. Після неодноразових звернень до голови РДА була створена комісія. Та допомоги я знову не отримав. Звернення у прокуратуру також не дало результатів. Експертна комісія оцінила збитки, завдані моєму помешканню, в 11 тисяч гривень. Також встановили, що причиною затоплення стало неправильне укладання водовідвідної труби. Нині моя будівля непридатна для життя. В результаті пошуків правди я отримав два інфаркти. Прошу вас розібратися в ситуації, покарати винних і зобов’язати їх відшкодувати завдані збитки та надати мені матеріальну допомогу.”
Проблемою селянина зайнявся перший заступник голови обласної ради Михайло Кривко. Він скерував лист у Здолбунівську райдержадміністрацію, в якому наголосив на детальному розгляді та відповідному реагуванні на порушені у листі проблеми, адже вони повинні вирішуватися органами місцевої влади на місцях.
Мешканець Острога Євген Гордійчук своє звернення до облради навіть пронумерував і зазначив “Звернення № 2”. Адже з приводу прочищення водовідвідної канави для відтоку атмосферних опадів на вулиці Левицького і ремонту під’їзду до будинку вже один раз звертався. І хоча попередні керівники міськради дали відповідь, що все зробили, насправді роботи не проводилися... Отож облраді довелося вдруге звертали увагу міських чиновників на скаргу Євгена Гордійчука. І врешті Острозьке комунальне підприємство “Водоканал” розчистило водовідвідну канаву. Із проханням прочистити трубу, яка пролягає під дорогою і забилася, зверталася до багатьох посадовців і жителька села Бугрин Гощанського району Ніна Псуй. Жінка скаржилася, що підтоплює її город та господу. Проте час ішов, а ніхто їй не допоміг. Отож змушена була звернутися до голови облради. І лише коли у вирішення цього питання втрутилася обласна влада, працівники Гощанського райавтодору очистили трубу. Ігор Сподін український марафонець
Шкода, що саме через такі дрібниці, які можна вирішити одразу, люди змушені звертатися до обласної ради.
Це лише кілька прикладів, коли влада допомогла людям у великому та малому. А взагалі обласна рада ніколи не відвертається від тих, хто потребує її уваги і завжди старається зарадити людям, які потребують її допомоги. Проте, напевно, звернень до ради було б значно менше, коли б до проблем людей на місцях ставилися з належною увагою, а не відмахувалися і не відписувалися листами, сповненими байдужості.
Тетяна Ляшенко
