Завдання і відповідальність — спільні

- Юрію Святославовичу! Як  би Ви загалом оцінили команду представників самоврядування в області?

— Переконаний, що за поточний рік можна поставити  тверду четвірку. Депутатський  корпус у радах загалом змінився відсотків на 30. Решта  70 відсотків мають величезний  досвід. Нашим завданням було  їх згуртувати і спрямувати роботу в потрібне русло. Думаю,  що ми з цим завданням впоралися. Сьогодні вчимо їх, як писати інвестиційні проекти, проводимо навчання, виїжджаємо  в райони, переймаємо досвід,  обмінюємося делегаціями між  районами. Самі голови, які вже  мають за плечима великий досвід, часто відверто мені зізнаються, що нарешті їх почули.  Це - оцінка роботи всієї нашої  команди, бо ми не розділяємо,  що це, скажімо, питання ради,  а то — адміністрації. Загалом,  я переконаний, що нам треба повернутися до практики,  коли голова облради і депутати  обираються всією громадою,  і потім разом вони обирають  виконком і всі служби. Тоді обранцям народу буде підзвітна  виконавча гілка влади. 

— Про потребу адміністративно-територіальної реформи говорять давно і багато.  Чи не пора вже перейти до її  реального втілення в життя,  чи, можливо, на це немає політичної волі?

 — Політична воля є. Це  питання порушив Президент  України Віктор Янукович, підтримує його і парламентська  більшість. До речі, у Верховній  Раді зареєстровано десь 7 законопроектів з цього приводу.  Але через низку об’єктивних і  суб’єктивних причин і досі не  знайдено відповіді на питання  щодо механізму реалізації цієї  реформи. Наприклад, потрібно  укрупнювати сільські ради чи  ні? Що повинно бути основою  — сільська, районна чи обласна  рада? Якщо вектор повернеться  у бік сільської громади, так як  це відбулося в Польщі, тоді буде  забезпечено самодостатність  кожної громади. Станеться це  не одразу, але неодмінно станеться. Територіальна громада  стала б основою в управлінській  системі нашої держави. Проте  найголовніша проблема полягає в тому, що до цього в нас не  готові люди. А без думки людей,  без референдуму ми не зможемо провести адміністративнотериторіальну реформу. Проте  приклад Польщі довів, що коли  є громадянський консенсус,  коли людям роз’яснили, що  треба це робити, інакше вони не  виживуть, то є і результат. Реформа у Польщі тривала 10 років. Ми до цього не готові. І я зараз цей процес не форсував би,  треба підготувати суспільство  до думки, що нам це необхідно  зробити. У суспільстві має бути  політичний консенсус. 

— Чи доцільними, на Ваш  погляд, були зміни у виборчій  системі на місцевих виборах,  у результаті яких половину  депутатів стали обирати в мажоритарних округах.

— Однозначно так. Але  якщо сьогодні говорять про те,  що, може, варто зовсім на місцевому рівні відмовитися від  партійних списків, то я цієї ідеї  не підтримую. Справа в тому,  що у нас дуже заполітизоване  суспільство. Не можна з державотворчого процесу виставити політичні партії. Але разом із тим, люди нас обирали  не для того, щоб ми приймали  різні звернення. Це абсолютно  не наші питання і їх вирішення  від нас не залежить. Люди нам  за це не дякуватимуть. Якщо є  опозиція, то вона має показувати конструктив у своїй роботі, а не залишати сесійний зал  і 44 сесійні питання, які вони  обговорювали у постійних комісіях і навіть  подавали свої  пропозиці ї .  Звичайно, що  з наближенням виборів  трибуну обласної ради,  як і районних,  різні політичні сили якнайчастіше намагатимуться  використати  для того, щоб  пропіаритися.  Але я докладатиму максимум зусиль  для того, щоб  такого не відбулося. 

— Реаліями сьогодення часто є те, що  ініціативні сільські голови, які  прагнуть перетворень, стикаються з тотальним контролем  з боку фіскальних органів. Чи  доводиться Вам ставати на захист таких голів?

 — Звичайно, такі випадки  є. Кожен повинен робити свою  роботу, в тому числі й контролюючі органи. Але я завжди  в таких випадках запитую, чи  тягнув хтось на ланцюгу такого голову виборювати право  представляти територіальну  громаду? Але ж пригадайте  місцеві вибори 2010. Кожен  наввипередки виставляв свою  кандидатуру і переконував, що  ви, мовляв, мене оберіть. Люди  навряд чи запитували кандидатів, чи готові вони, чи достатньо досвіду, практичних навиків, знань тощо. І якщо вже так  сталося, що обрали, то треба  вчитися. Найлегше не робити  нічого і казати, що не дають робити. Сільські голови не менше  одного разу на рік зобов’язані звітувати перед громадами.  Ми намагаємося відстежувати  ці процеси, але помітили, що  ініціативності немає ні від громад, ні від голів. Уже настав час  запитати і депутата сільської  ради, як він відстоює інтереси  свого села, своєї вулиці, що він  зробив для громади? Так от,  місцеве самоврядування треба розглядати як високу відповідальність обраних людей.  Люди повинні усвідомити, що  бездіяльність кожного із депутатів призводитиме до занепаду територіальної громади. Це  так само, як у сім’ї, якщо безвідповідальні батьки, то страждають діти. Не треба громадам  у таких випадках чекати до наступних виборів. Лідерів треба  обирати свідомо. 

— Чи можете констатувати, що народні депутати  України, які представляють  Рівненщину, теж є членами  єдиної самоврядної команди  області?

 — На жаль, не всі. Павло Сулковський та Микола  Шершун дійсно допомагають  області. Там, у Києві, опікуються проблемами Рівненщини, йдуть на прийоми у міністерства, «вибивають» кошти  для соціально-економічного  розвитку області, на газифікацію, будівництво шкіл тощо.  Це є реальна і дуже потрібна  для області допомога. Адже  народний депутат говорить у  міністерстві на рівних. Нам,  керівникам областей, це робити важче.

• Василь Бурченя