Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Замість відомого митця у Польщі перезахоронили жінку з Полісся?

Про відомого польського письменника, драматурга, художника, фотографа Станіслава Віткевича (Віткаци) - особистість багатогранну й непересічну - ми вже розповідали.

Проте саме та публікація народила більше запитань, аніж відповідей. Тож пошуки інформації про цього неординарного й добре відомого в Польщі та Європі митця продовжилися. Ось що розповідає на Літакценті про свою подорож на місце загибелі Віткевича - в село Великі Озера на Дубровиччині - літературознавець Дмитро Дроздовський.

До речі, сьогодні минає 135 років із дня народження Віткаци, тож коли, як не зараз, ще раз згадати про нього, аби трохи розібратися або ще більше заплутатися у перипетіях життя, смерті й перепоховання цього містичного автора.

Коли читаєш матеріали про життя Віткевича, то весь час натрапляєш на білі плями. В одній статті згадано, що він приїхав в Україну до свого друга Валентина (Валентія) Землянського. В іншій — що друга звали Яном, а в третій — Володимиром. В одному матеріалі можна прочитати, що його друг учителював у Великих Озерах, у другому — що він був директором школи. Одне слово, навіть фактологічних розходжень дуже багато, не кажучи вже про дві центральні теми в історії Віткевича, цілковито оповиті мороком незнання. Це тема самогубства і тема перепоховання.

У 1988 році. 1985 року за рішенням ЮНЕСКО було відзначено сторіччя польського майстра, а 12 квітня 1988 року за ініціативою польської громадськості його прах було перепоховано в Закопаному. Було підготовлено рішення про те, що із Великих Озер вивозять рештки людини 50-55 років. Усе підводило до того, що на польську землю повертається Віткевич. Аж раптом 1994 року після чергової ексгумації польська експертиза показала, що на польську землю доїхали рештки не чоловіка, а жінки. Містика!

Отже, й досі не можна сказати напевне, де ж саме знайшов спочинок химерний Віткевич. Та більшість полоністів переконані, що таки в Україні. І не випадково польська громада за підтримки Міністерства культури Польщі встановила надмогильний знак на великоозерянському цвинтарі. Це означає, що Віткевич таки залишається саме у Великих Озерах...

Предтеча європейського театру абсурду покінчив життя самогубством у селі Великі Озера, що на рівненському Поліссі. Хтось вказує на те, що причина самогубства — прихід Совєтів у Великі Озера. Один із найглибших дослідників Віткевича російський літературознавець Андрій Базилевський делікатно говорить про «велику депресію» письменника, пов’язану з початком військових дій. Саме ця депресія і підштовхнула класика та його кохану Чеславу Окнінську накласти на себе руки. Одне слово, Великі Озера на півночі Рівненщини пам’ятають правду, бо вже не лишилося навіть жодного свідка тієї історії (немає серед живих Устими Костюкевич, яка побачила тіла двох самогубців, а також Дмитра Мухи). Великі Озера (на той час с. Озера) — край неймовірно віддалений від «цивілізації ХХІ століття». Віддалений історично, культурно, географічно.

Від Дубровиці (районний центр на Рівненщині) до Великих Озер рушає лише один раз на добу автобус. І коли їдеш до Озер машиною, розумієш, чому сполучення з цим селом настільки кепське. Річ у тому, що шлях до Великих Озер такий, що його витримає не кожне авто. На цьому шляху є частина дороги, не вкрита асфальтом. Дивно, щоб щось подібне було в Польщі. У нас же до могили класика модернізму доводиться їхати старезними бруками або ж звертати на узбіччя, аби проїхати піщаним шляхом. Машини підстрибують і застрягають то тут, то там. Водій, який віз до Великих Озер, розповідав, як одного разу двигун на його авто «заглух» вночі взимку, тож довелося стояти ніч на шляху посеред первозданного лісу посеред снігових наметів. І лише зранку якийсь усюдихід допоміг йому дістатися Дубровиці.

Всі наявні матеріали свідчать про те, що письменник покінчив із собою після того, як у село увійшли Совєти. Соціалістичне будівництво не визнавало модерністських шукань. Варто сказати, що Віткевич служив у російській армії, якийсь час перебував у Петербурзі, сподіваючись, що соціалізм стане новим етапом цивілізаційної еволюції. В соціалізм утопічно вірив багато хто з європейських митців, — згадати хоча б такого асоціального й атипового Оскара Уайльда. Віткевич також із часом починав розуміти, що соціалізм — це утопія, ідеологія, в якій немає місця для справжнього мистецтва. Він занотував, що не бачить для справжнього мистецтва місця в цьому ідеологічному просторі.

Віткевич не просто перерізав собі вени, а й також прийняв отруту, аби не датися радянській владі. Подвійне самогубство для митця було надійнішим і позбавляло будь-яких ілюзій щодо повернення до світу живих.

До речі, дослідник Андрій Базилевський про рівненський період Віткаци пише таке:

"На рубежі 30-х років письменник опинився в складному психологічному та матеріальному становищі. Дружина Ядвіга Унгур - після п'яти років спільного життя залишається його вірним другом і навіть ділить з ним дах, коли він взимку переїжджає до неї до Варшави. У той же час розвиваються його болісні  стосунки з останньою любов'ю - Чеславою Окнінскою (тою, разом із якою він врешті-решт зводить рахунки з життям). Він кидає журналістику і вперше починає заробляти пером, виходить його книга: «Наркотики», «Немиті душі», «Там всередині», «Каракатиця». У середині вересня Станіслав Ігнацій Віткевич зі своєю супутницею Чеславою Окнінскою добрався до поліського села Езери зараз Великий Озера Дубровицького району. Причина того  його шляху та, що в Століні та інших єпархіях служив його друг - Ксенда Хенрік Казімеровіч. А в нашому селі вчителював колишній однополчанин Валентин Землянський. У його будинку і знайшов останній притулок Віткевич. А вранці 18 вересня 1939 року по своїй волі він назавжди попрощався з життям в лісі під Езерами (Великі Озера). Там між лісництвом і хутором Шарі він перерізав собі вени. При ньому знайшли військовий квиток і подсумок з протигазом. Він вірив у чудеса, гадав на картах, надавав значення прикметами. Як свідчить та, що була поруч з ним, перед смертю він молився, його останніми словами було: «Хай благословить нас небо, якщо не змогло благословити життя». Супутниця, бажаючи розділити його долю, прийняла вбивчу дозу снодійного з його рук, але якимось дивом вціліла (а, може, він навмисне не дав їй смертельного зілля). Через багато років вона помре".

Monitor Wolynski - де розлого розповідається про відзначення чергової річниці з дня народження Віткаци, резюмує:

У подорож у вересні 1939 року Віткаци не взяв з собою дружину. Після невдалих спроб потрапити до війська митець залишив Варшаву разом зі своєю давньою коханкою Чеславою Окнінською. Пара разом з іншими емігрантами поїхала на схід. Зупинилися в селі Озера на Поліссі у знайомих - родини Землянських. Саме в Озерах (нині Великі Озера) 17 вересня застала їх звістка про напад Червоної Армії на Польщу. У Віткаци було таке відчуття, що його спіймали. Вранці 18 вересня Віткевіч у лісі неподалік села покінчив життя самогубством, випивши отруту і перерізавши собі шийну артерію. Чеславу Окнінську, яка супроводжувала його, вдалося врятувати. Митця поховали на найближчому православному кладовищі.

Після того, як ЮНЕСКО оголосило 1985 рік роком Віткаци, у соту річницю від дня народження митця (у 1988 році) було прийняте рішення про перевезення його останків з України до Польщі. Труну урочисто поховали на кладовищі на Пенксовим Бжизку в місті Закопане. Ці події супроводжувалися численними плітками про те, що від геніального провокатора і після смерті можна очікувати „якоїсь витівки". Типова для Віткаци аура абсурду затріумфувала тоді, коли після наступної ексгумації в 1994 році виявилося, що до Польщі перевезли рештки молодої невідомої жінки з Полісся. Підтвердили це офіційні наукові експертизи.

Все вказує на те, що Станіслав Віткевич, як і раніше, спочиває на малому сільському кладовищі в Озерах. Там теж знаходиться нова меморіальна надгробна плита. Але чи дійсно фінал тієї вересневої трагедії наступив саме на Поліссі? Існує теорія, що Віткаци не скоїв самогубства і що це просто була ще одна його містифікація. Прихильники цієї версії вірять, що митець сам все спланував і спокійно дожив своє життя десь у Європі.

 

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: