СВІТЛО ДИТЯЧОГО СЕРЦЯ

–  Співати Віталік почав, щойно навчився говорити, – пригадує бабуся Марія Іванівна Кубик. – До того, як йому у два з половиною роки зробили другу операцію на серці – у Сполучених Штатах Америки, він не міг ані розмовляти, ані ходити. Після цього, дякуючи Богові, онукові стало легше. У нас з’явилася надія. Це була величезна радість, коли після років випробувань ми одного разу почули, що він співає...

Незважаючи на те, що Віталій Борецький потребує ще однієї складної операції, яка може допомогти зробити дієздатною його праву ручку, хлопчик відвідує звичайну школу, вчиться, хоч це йому і важко, за звичайною шкільною програмою. Коли йому запропонували займатися індивідуально, відмовився. Адже хоче бути серед однолітків. Рідні хлопчика вдячні за розуміння і підтримку, які відчувають і з боку класного керівника Мирослави Анатоліївни, й інших педагогів. Вчителі ж і ровесники говорять про Віталія, як про дуже активного і товариського хлопчика. Справді ж були вражені місцеві педагоги, коли дізналися, яке музичне обдарування він має. Спершу смизький соловейко став незмінним учасником різноманітних святкових заходів у рідній школі, потім – у будинку культури селища, а віднедавна підкорив і районну та обласну сцени.

– Пригадую, як у 2009-му в нас у Смизі був концерт з нагоди випускного, - розповідає Марія Іванівна. – Віталік у будинку культури тоді виконував пісню “Квіти для мами”. Це фактично був його перший виступ за межами школи. Я навіть не очікувала такої реакції людей. “Ви щось робіть із ним, бо він у вас має дуже гарний голос”, - підходили до мене і навперебій казали жителі селища. Але нашу родину спіткало непоправне горе...

Світлу, ще незміцнілу пісню маленького зраненого сердечка обірвала втрата найріднішої людини – пішла з життя мама Ірина. Вона віддала всі сили заради того, аби витягти сина із обіймів важкої хвороби, і, маючи лише тридцять із лишком років, не витримала. Після смерті мами Віталік знову замовк – за цілий рік бабуся Марія і дідусь Петро, котрі виховують сироту, не почули з вуст хлопчика жодної пісні.

– Коли торік до нас зателефонували і запропонували взяти участь у районному конкурсі молодих виконавців сучасної естрадної пісні і танцю “Зоряний шлях”, то не знали, чи й умовимо Віталіка, – каже Марія Іванівна. – Дуже раділи, що погодився. І не даремно – він не лише успішно пройшов прослуховування, а й став у своїй віковій категорії переможцем конкурсу. Виконував все ту ж пісню “Квіти для мами”... Зал аплодував стоячи. Затим був обласний конкурс “Зоряний шлях”, в якому вже брали участь талановиті діти не лише з Дубенського району, а з усієї Рівненщини. Віталік теж дуже гарно виступив і зайняв друге почесне місце. І це при тому, що він ніде не вчився музичної грамоти, навіть нот не знає. У нас же в Смизі  немає музичної школи,  найближчі – у Мирогощі та Кременці.

Вочевидь, співочий талант у Віталіка від його мами. Вона, кажуть рідні, мала дуже гарний голос і слух. Проте в синові ці таланти проявилися ще яскравіше. У сім’ї ледве не всі обдаровані музичними здібностями. Дідусь Петро, приміром, співає у церковному хорі, долучав до цього і Віталіка, якому були дуже до вподоби величні піснеспіви під церковними куполами. Бабуся ж його змалку навчала гарним щедрівкам та колядкам. Узагалі ж, попри дитячий вік, Віталіку більше подобаються дорослі пісні з глибоким змістом. Серед його кумирів, зокрема, Назарій Яремчук. Із  покоління ж ровесників йому подобається Олексій Матіас із його “Ангелы не умирают”...

– Що я відчуваю на сцені?..  Добро до людей... Я бачу, що вони мене шанують, що їм подобається, як я співаю. Мені від цього дуже радісно, – сором’язливо каже Віталік, зайшовши в кімнату, де спілкуюся з його дідусем та бабусею. І вже значно впевненіше, на прохання рідних, бере до рук мікрофон. Почувши із його вуст пісню “Ямайка”, яку свого часу виконував відомий на увесь світ Робертіно Лоретті, не могла повірити, що хлопчик не вчився вокалу. До речі, цю пісню Віталік готується виконувати на фестивалі у Санкт-Петербурзі, що має відбутися у травні.

– Це була ініціатива керівництва нашого району, нам допомогли подати необхідні документи, запевнили, що в усьому, чого потребуватимемо, сприятимуть у цій поїздці, - мовить бабуся.

Звісно, і рідні, і Віталік мріють, що його захоплення матиме продовження. Небайдужі до долі хлопчика, як мовилося, і в Дубенській районній державній адміністрації. Там з усіх сил намагаються знайти дорогу його талантові.

Віталік сподівається, що із Санкт-Петербурга таки надійде позитивна відповідь, і продовжує ретельно вивчати пісні, які йому підібрали для виступу. Пісня для цієї дитини – не просто надія на успіх чи визнання, це надія на повноцінне щасливе життя.

– А ще, знаєте, я дуже мрію про комп’ютер, – усміхається вже зовсім по-дитячому Віталік. – Дідусь і бабуся не можуть мені його придбати, а там так багато цікавих ігор, пісень. А ще – я зміг би через Інтернет спілкуватися зі своїми однолітками.

Хочеться вірити, що і великі, і малі мрії Віталіка здійсняться, що доля, яка була такою немилосердною до цього юного життя, таки стане до нього лагідною, і він зможе вилікуватися, подарувати світові свій талант та матиме в житті тільки світлі миті – такі ж, як і його добре дитяче серденько.

• Світлана Тубіна