Світлана Богатирчук-Кривко: «Не завдяки, а всупереч…»

У понеділок, 8 березня, у світі відзначають Міжнародний жіночий день – свято весни та жіночності. Також цей день є символом боротьби за права жінок, проти сексизму та насилля.  Однак про боротьбу та насилля нам говорити не хочеться – цього й так вистачає. Краще – поговоримо про жінок. А особливо про тих, які творять нашу область, реалізовують себе не тільки в ролі матері та жінки, а й у ролі керівниці та держслужбовця. Адже, якщо відверто, в нашому суспільстві ще й досі існують стереотипи й певні штампи про те, якою ж має бути жінка. Хоча, все просто: жінка має бути щасливою! А ще – вона повинна мати право вибору.

Красива, мудра й успішна жінка, яка є фахівцем у своїй галузі – саме так характеризують депутатку Рівненської обласної ради, чи не найупізнаванішу жінку в Рівненській області Світлану Богатирчук-Кривко мешканці нашого краю. Таку повагу вона заслужила постійною працею над собою.

Однак впродовж усієї своєї діяльності пані Світлана працювала всупереч правилам, які склалися в українському суспільстві…

 

Жити з надією

Весна – період нових надій, мрій та сподівань. Та головне – сподівання на нормальне життя.

«2020 рік, який, слава Богу, вже минув, дуже багато чого змінив у свідомості кожної людини, – розповідає Світлана Кирилівна. – Ми звикли до  живого спілкування, до постійної комунікації, до того, що відкриті кордони, що ми можемо кудись поїхати і побачити світ із іншого боку. І тут раптом у нас нові ізольовані рамки життя. Мабуть, висловлю бажання більшості людей: сподіваюся на те нормальне життя, яке було у нас до 2020 року. Але я й розумію, що так, як було, вже не буде.

Днями я проводила засідання Політичної групи Європейських консерваторів та реформістів Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи, яку я очолюю. І, знаєте, коли до відеоконференції підключилися мої колеги із багатьох країн Європи, я побачила їхні радісні обличчя. Вони одне одного вітали з тим, що нарешті ми всі побачилися хоча б у режимі «онлайн». І кожна людина завершувала свій виступ словами: «Бажаю нарешті зустрітися всім нам вживу». Адже ми не роботи, а живі люди, які потребують живого спілкування».

Вчителька – кандидат економічних наук

На думку депутатки, людина, яка обіймає керівні посади, незалежно від того, чоловік це чи жінка, має пройти всі щаблі тієї галузі, яку вона очолює.

«Якщо розглядати мій шлях, – говорить пані Світлана, –  від учителя, інспектора шкіл, заступника начальника управління освіти, начальника управління освіти, заступника міського голови і так далі, то я жодного щабля не переступила. Розуміла, що все це мені потрібно для того, аби вникнути в ті справи, якими я буду займатися. Щоб самостійно все розуміти, а не покладатися, наприклад, на своїх заступників чи інших підлеглих. Коли я працюю з підлеглими, вони повинні бачити, що я знаю набагато більше, ніж кожен із них. Мій секрет успіху – постійне навчання і самовдосконалення.

Чомусь більшість людей вважає, що от вони закінчили університет, отримали диплом – і все, на цьому можна розслабитися. Але навчання має тривати постійно, впродовж усього життя людини.

Нині я маю 5 різних дипломів, до того ж, всі вони з відзнакою. Переконана: якщо людина береться за якусь галузь, то вона повинна вивчати її від рівня законодавства до якихось найменших деталей. Хоч в області мене знають як «Світлана-вчителька», бо моя перша спеціальність - вчитель, але я ще й кандидат економічних наук. Коли я очолювала земельне управління, моя посада вимагала від мене такі знання. Тож у 55 років я захистила кандидатську дисертацію. Звичайно, багато людей мені казали: «Ну навіщо це тобі, та дисертація ж ніяких надбавок до зарплати не дає!». Але це моє внутрішнє переконання: людина має вчитися і ніколи не пізно реалізувати те, що колись було нереалізоване в житті. Так, то були три напружені роки. Й  члени вченої ради прискіпливо ставилися до мене, адже тоді я була начальником управління, а вони не дуже люблять державних службовців. Я пам’ятаю й досі: на захисті було 33 різних питання - і я відбивалася як на фронті. Але отримала й задоволення від того, що досягла своєї мети».

«Така молода, а вже керує: мабуть, є якісь покровителі»

Якщо ви думаєте, що в житті Світлани Богатирчук-Кривко завжди було все легко та просто – ви помиляєтеся. Їй закидали, що вона занадто молода, що  обіймає високу посаду, бо має хорошого «покровителя», а ще казали, що її думки і пропозиції – неважливі. І, взагалі, чого вона йде в ту політику, хай краще сидить і няньчиться із внуками. Бо ж жінка!

Пані Світлана зізнається:

«Насправді, в плані гендерної рівності ніби то виглядає все добре. Й чоловіки кажуть: «Дівчатка, так ми ж до вас добре ставимося, будь ласка, йдіть в політику, йдіть на керівні посади», але десь там глибоко в їхній душі…

Насправді у нас дуже патріархальне суспільство. І я це постійно відчувала впродовж усіх виборчих кампаній – а я вже 5-ий раз депутатка. Й особливо сильно я це відчула, коли балотувалася на посаду міського голови у 2008 році.

От суджу по собі: коли мене призначали начальником управління освіти, мені було 32 роки. Відбувалася співбесіда у Міністерстві освіти. І там я почула в свій бік від одного чоловіка: «Ох, яку молоду привезли на співбесіду. Очевидно, є якісь покровителі». Тобто, я була занадто молодою для тієї посади, на його думку.

А коли працювала заступницею міського голови і заступницею голови РОДА, здебільшого, всі колеги – чоловіки. І коли я вносила якусь пропозицію щодо того, що треба змінити, відразу чула: «От, Світлано, воно тобі треба?». А якщо ця пропозиція звучала через певний період часу, але вже з уст чоловіка, вона сприймалася досить нормально.

Зараз мені 60. І чоловіки в 60, як з’ясувалося,  в українському суспільстві «в розквіті сил». Мені ж, жінці, постійно казали під час виборчої кампанії: «От вам 60, куди вам ще в політику? Йдіть онуків глядіти!». Це говорили, до речі, не тільки чоловіки, а й жінки. І в цьому випадку від жінок я навіть більше чула таку фразу.

Чому в Америці 78-річного чоловіка-президента сприймають як належне, а жінку в Україні – ні? То коли жінкам бути у тому «розквіті сил»? То «ти занадто молода», і тобі натякають на якихось покровителів, то – «тобі 60 і онуки». Я, зазвичай, жартую й кажу, що мої онуки вже виросли і не потребують моєї зайвої опіки.

Подивіться навіть на представництво жінок в органах державної влади.

У 2002 році, коли я вперше стала депутатом обласної ради, у нас було лише дві жінки серед усіх депутатів обласної ради. Сьогодні жінок-депутаток – 18. Тобто, той Закон, коли внесли зміни до виборчого законодавства і обумовили відповідальність за порушення гендерної квоти при укладанні списків, спрацював.

Наразі із жінками-депутатками ми навіть плануємо створити об’єднання «Рівні можливості» для того, щоб, незалежно від того, хто в якій фракції чи партії, ми обговорювали важливі питання разом, з нашого, жіночого погляду.

Тож, на мою думку, існує багато стереотипів, які й досі впливають на жінок. Їх треба змінювати. Взагалі, я вважаю, жінка має мати право вибору. Якщо вона хоче бути берегинею родини і вести домашнє господарство, займатися дітьми – вона повинна мати на це право. Якщо вона хоче займатися політичною діяльністю і йти в депутати, або йти на керівні посади, то в нас мають бути умови для того, щоб повноцінно функціонували дитячі садочки, школи, послуги, які полегшать трохи її життя в плані домашнього побуту. Жінка має право вільно вибирати те, від чого вона буде відчувати себе щасливою. Адже питання навіть не в тому, що ми повинні бути активними в сучасному суспільстві. Якщо жінці це  не подобається, а подобається зовсім інше – будь ласка!

Хтось й досі думає, треба гендерні квоти чи не треба… Мовляв, це принизливо. У Раді Європи ми називаємо це не «рівні права чоловіків та жінок», а «недопредставлена стать». Наприклад, на сьогоднішній день у скандинавських країнах під час розгляду кандидатів до місцевих органів уже забезпечують квоту не жінкам, а чоловікам. Тому що там чоловіки не хочуть йти в депутати.

А ще в нашій області, коли до цього часу було 16 районів, фактично не було жінок-керівників районних адміністрацій. І це не означає, що вони не можуть. Вони можуть і вміють керувати. Однак, коли є список кандидатур, інтуїтивно люди все одно вибирають чоловіка.

Я можу сказати, що все життя працювала не завдяки, а всупереч правилам, які склалися в суспільстві».

 

– Пані Світлано, – запитую я під кінець розмови, – Ви вважаєте себе щасливою жінкою, чи, можливо, хотіли б щось змінити в житті?

Пані Світлана відповідає:

– Так! Я щаслива, що поруч зі мною є мама, хороший чоловік, діти та онуки. Таке душевне тепло, розумієте? Можливо, років 10-20 тому я б відповіла щось інше. Але зараз я ціную саме це. І зараз у мене найбільше бажання – щоб якомога довше близькі і рідні мені люди були поруч.

 

 

 

Олександра Нагорна